Людину, яка вперше потрапляє на
Крит, неможливо відірвати од моря. Коли дивишся на хвилі згори, зі скель, здається, що ось вона – найвища точка щастя: розчинитися в абсолютно прозорій, бірюзовій воді... Але в той же час батьківщина Зевса має безліч дивовижних місцинок, які не побачиш у звичайній екскурсійній програмі. Я зупинилася на Криті в готелі розкішної грецької мережі Aldemar. Та навіть чудові номери й супер кухня не змогли втамувати мою спрагу до нових вражень. Отож: я вирушаю на пошуки транспортного засобу для мандрівки островом. Греки цю проблему вирішують просто: на кожному кроці можна взяти напрокат дво- й чотириколісний транспорт, і... хай живе свобода!
Я зупинила свій вибір на новому блискучому моторолері, бо, по-перше, на нього не потрібні водійські права, по-друге, ним легко керувати навіть зовсім чайнику. Перш ніж відпустити «вбивцю пішоходів» у вільний політ, інструктор навчає елементарних правил, перевіряє кваліфікацію, і ось іспит складено, гроші заплачено... До речі, коштує задоволення не так уже й дорого: 15 євро за день, а задоволення – на мільйон!
Весь острів завдовжки – близько 300 км, але це лише для птахів. Для пасажирів двоколісного транспорту все значно цікавіше, бо хоч би якою дорогою поїдеш, до рибальських поселень чи високогірних замків, усе одно петлятимеш гірським серпантином. Кози, що пасуться на схилах, спантеличено проводжають очима шумне диво техніки, діди в селах підіймають голови від шахової дошки, щоб привітно помахати гостю, а ти все кружляєш критськими дорогами, п’яний від запахів гірських квітів та швидкості. Зупинка, привал, і ось я вже в рибальському човні, допомагаю залатати сіті рибалкам, які вночі вийдуть у відкрите море. У кишені залишилася химерна мушля на згадку, і я їду далі, через перевал на прославлене своїми вітряками плато Лассіті. Це плоскогір’я з усіх боків оточене горами й лежить, ніби в чаші. Місцеві родючі землі дають життя не лише оливам і виноградній лозі, а також яблуням, безлічі квітів, зеленим соковитим луговим травам. Тут прохолодніше й свіжіше, аніж на узбережжі. У погані часи мешканці Криту ховалися в цьому секретному місці від нападників, що приходили морем. Плоскогір’я площею близько 1820 кв. км. і де б ти не зупинився – навколо кільце гір, садки, будиночки й сотні вітряків. Рай земний. Лассіті ще називають долиною тисячі вітряків. Повітря тут пахне свіжим хлібом і різнотрав’ям, і так само густо, як і запахами, воно насичене ніжним передзвоном. То дзвоники на шиях овець і кіз. У місцевих ресторанчиках вас нагодують, пригостять вином, а в крамничках традиційні сувеніри – вітряки всіх кольорів та калібрів. Маленькі вітряки тут стоять на столиках кафе, на дахах будинків, на воротях дворів. Вітряк – символ Лассіті.
Якщо в приморських містечках цивілізація та розвинений туризм лишили свій відбиток у вигляді вілл та безлічі ресторанчиків для туристів, то в гірських поселеннях і зовнішній вигляд, і спосіб життя лишилися такими, як 200 або 300 років тому. Охайні бабусі невтомно плетуть панчохи, горді діди з кинджалами за поясом обговорюють проблеми всесвіту... Тільки шкода, що мало де в таких патріархальних поселеннях можна почути дитячий сміх: молодь виїжджає жити в приморські міста. Туди, після спілкування з незайманою природою, поверталася і я, щоб до ранку зануритися в нічне життя, мігруючи разом із натовпом таких же опівнічників з одного бару до іншого.
Якось, спускаючись підвечір із гір, я поспішала на вечерю до рідного готелю. Над горами нависли хмари, віяв вітер, й у вкрай обледенілому стані я пригальмувала в маленькому містечку коло місцевого бару, де лише чоловіки проводять вечори за грою в карти. Господиня, глянувши на мене й нічого не спитавши, налила домашнього вина, поклала гарячої картоплі на закуску й зробила все, аби «врятувати» мені життя. А на прощання, засміявшись, відмовилася від грошей, сказавши щось грецькою... Може, просила приїхати знову?
/ Журнал Мандри 
